24 лютого — це дата, яка назавжди розділила наше життя на «до» і «після». У цей день тиша ранку була розірвана вибухами, а серця — страхом, болем і невідомістю. Та разом із тим народилася сила, про яку ми, можливо, й самі не здогадувалися.
Річниця війни — це не лише про втрати. Це про пам’ять. Про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу. Про воїнів, які щодня стоять між нами й темрявою. Про медиків, рятувальників, волонтерів, матерів, дітей — про кожного, хто тримає свій фронт.
Це рік болю. Рік сліз. Рік прощань. Але це також рік незламності. Рік, коли світ побачив, що Україна — це не просто країна на карті. Це народ із гідністю, зі сталевими нервами й гарячим серцем.
Ми навчилися жити під звуки сирен. Навчилися обіймати рідних так, ніби це вперше й востаннє водночас. Навчилися цінувати світло — у вікнах, у словах, у людях. Ми стали сильнішими, навіть якщо серце вкрите шрамами.
У цю річницю ми схиляємо голови перед полеглими. Дякуємо тим, хто бореться. Обіймаємо тих, хто чекає. І віримо — вперто, всупереч усьому — у перемогу.
Бо нас не зламати.
Бо ми пам’ятаємо.
Бо ми — Україна. 🇺🇦
Година роздум «Життя між сирен»
—Вірш з інтернету!
Танець хореографічного колективу «Оксамит», який діє при Закерничанському клубі, керівник Оксана Зозук Перегінського БДЮТ.
Немає коментарів:
Дописати коментар